Фокус 7-го міжнародного фестивалю короткометражних фільмів Wiz-Art, що проходив у Львові з 24 по 27 липня, — документальне кіно. Тут слід згадати і кінохроніки Майдану від «Вавилон’13», і програму документальних фільмів, а також зустрічі та лекції із молодими українськими режисерами. До слова, українського кіна в програмі було багато — це і конкурсна програма, і покази української класики. Ще один акцент фестивалю — анімація, покази якої доповнювали майстер-класи. Вельми прикметно, що найкращим українським фільмом стала саме анімація — десятихвилинна стрічка Ольги Макарчук «Жуйка». Тож, яким був цьогорічний фестиваль, — у репортажі Postpaper.

Відкриття фестивалю, яке відбувалось у Львівській філармонії, розпочала своїм концертом тріп-хоп група КЕМІ, а продовжилось виступом Ольги Райтер, директорки фестивалю, яка познайомила глядачів з журі. Опісля, відбувся показ-відкриття короткометражних фільмів.

Спеціальна програма фестивалю — показ кінохронік Майдану «Вавилон’13», знімальна група якої також провела в Центрі міської історії дискусію «Документальне кіно — інструмент боротьби в Україні», про яку редакція вже писала. Слід відзначити нічний перегляд фільмів просто неба в парку Франка, який зібрав як знімальну групу так і чимало глядачів.

Програму документального кіно склали також спеціальний показ Doc.You. Слід згадати і про майстер-клас Катерини Горностай «Реальність у документальному та ігровому кіно», що проходив у Communa. До слова, саме тут проходили всі освітні заходи впродовж фестивалю.

Майже в кожному показі традиційно були присутні анімаційні роботи. Тож, природньо, що й освітні заходи були присвячені цьому жанру. Це, зокрема майстер-класи Микити Лиськова «Анімація: історія та розвиток» та Ольги Макарчук «Анімація-трансформація».

До слова, перемогу у номінації «Найкращий український фільм» здобула саме анімація — «Жуйка» Ольги Макарчук, це історія про один день з життя звичайної жуйки, яка замість того аби пристосовуватися до інших прагне лише свободу.

В програмі фестивалю Wiz-Art багато наративного кіно. Більшість фільмів у конкурсних та поза конкурсних програмах — розповідне кіно, яке може бути смішним, драматичним, трагічним. Головну перемогу — гран-прі — отримала чорна комедія польського режисера Матеуша Гловацкі «Вбити тітку». У цьому фільмі-абсурді молодий хлопець одного дня втомився від надміру турботливої та галасливої тітки, і не знаходить іншого виходу, як вбити жінку. Фільм вирізняється доброю акторською грою, монтажем та насиченістю комічного й трагічного.

Щодо фільмів-переможців в інших номінаціях, то приз за найкращий сценарій отримала гумористична стрічка Адріана Сітару «Партнерство», в якій герої вирішують свою сексуальну проблему у досить незвичний спосіб. Нагороду за найкращу режисуру отримав Ілкер Чатак за фільм «Де ми», що розкриває складні стосунки між матір’ю й дитиною.

Інші переможці: нагороду за операторську роботу отримала стрічка «Урожай» (реж. Хая Хертог і Нір Надлер, Голандія), про яку ми теж вже згадували, спеціальні відзнаки отримали фільми «Тушковане м’ясо та пунш», (реж. Саймон Елліс), «Честь» (реж. Павел Веснаков). Детальніше про переможців можна дізнатись на сайті фестивалю.

Як будувати власні історії в кіно, розповідала авторка блогу All About Storytelling Жанна Озірна на своїй лекції «Голлівудська структура сценарію — вивчити і забути».

Що ж стосується конкурсної програми — «Українська панорама», слід відмітити загалом слабкий рівень робіт і погану кіномову. Складається враження, що українські режисери не знають що сказати, або не знають як. Позиція, що це «тільки початок, потрібен досвід із часом все налагодиться» із року в рік стає все менш актуальною й, можливо, українському кіно якраз і не вистачає жорсткої критики, аби не повторювати ті самі помилки та не прикриватись «молодістю та відсутністю досвіду». Це як з українським футболом — в цьому сезоні наша команда виступила погано «тому що не має досвіду, наступного року буде краще». Але стає тільки гірше, хоча надія нас не полишає.

Окрім національної конкурсної програми, демонструвались короткометражні фільми українських класиків: Довженка, Муратової, Івченка та інших. Частина показів, між іншим, відбувалась в кінотеатрі «Сокіл» — ще одній локації фестивалю.

Журі фестивалю складалося з запрошених до Львова гостей-режисерів — Шимона Стемплевські, директора фестивалю короткометражних фільмів Short Waves у Польщі, Катерина Горностай, режисерки документального кіно з України, випускниці школи документального кіно Марини Розбєжкіної, учасниці низки кінопроектів та авторки кількох кіноновел, та Гюнхільд Енгер з Норвегії, яка в рамках фестивалю провела зустріч з учасниками та глядачами фестивалю. Гюнхільд показала свої кінороботи й відповідала на запитання присутніх. Побідні зустрічі у форматі запитання-відповіді провели також і спеціально запрошені на фестиваль гості — Ізмаель Нава Алехос з Мексики, автор 12 короткометражок та Ліза Вебер з Австрії.

Свою присутність на фестивалі глядачі могли зафіксувати, сфотографувавшись біля спеціального стенду.

Таким побачила фестиваль редакція Postpaper.