І вітражі, і балясини — важливі елементи, деталі, які роблять львівські будинки цікавими й оригінальними, а тому потребують постійного догляду та відновлення втрачених елементів. Поряд з «Майстернею» був встановлений верстат та колесо, які демонстрували старовинну техніку створення балясин.
— Аби відреставрувати та відновити вітражі, найголовнішим є бажання тих, в чиїх будинках цей вітраж є. Якщо таке бажання є, то вони легко знайдуть у Львові майстрів, інституції, які роблять це фахово. Саме від мешканців або тих урядників, в чиїх будинках є понищені вітражі, залежить, чи будуть вони відновлені, чи ні, це на їхній совісті. Понищених вітражів є багато, дуже багато. І не лише їх. Вітраж взагалі, дуже тендітна річ, особливо в архітектурі, яка експлуатується — наприклад, житло, громадські споруди. Небезпека його знищення існує щодня. З першого ж дня монтажу вітража існує небезпека, оскільки він може бути розбитий наступного ж дня. Якісь з них знищили під час обстрілу, котрийсь під час капітального ремонту, інший знищений хуліганом чи недолугим жителем — є різні причини його понівечення. Також вітраж потребує догляду. Ніхто ж не буде їздити на своїй машині, якщо в неї розбите лобове скло. Власник подбає, щоб одразу ж його змінити. А от вітраж — це ніби річ забуткова, бо живуть в тому будинку не ті, хто його збудував, а мешканці, а для них це ніби щось стороннє, тому вони не поспішають його відновити. В основному, вітражі споруджені у міжвоєнні роки у храмах, вони давніші, починаючи з Латинської катедри, це вітражі 13-14 століття, вітражі австрійського періоду і міжвоєння. Сучасні ж, які робилися за радянського періоду, теж є і не всі погані. Ми поки що до радянського ставимося без поваги, забуваючи що це теж робили художники, теж львів’яни. Львівський вітраж — це епоха, це те, що робить Львів Європою. Тому за ним треба пильнувати, шанувати і ставитися як до свого.
Окрім вітражів, потрібно також дивитися на сходові клітки, в яких бракує балясин, які з докором, як беззубі, дивляться на нас. Потрібно дати токарю всього- на-всього одну балясину й він витеше шість, яких бракує. Їх відновити не є проблемою- все дуже просто і дешево, бракує лишень бажання, яке є елеметном культури. І тут за останні чотири роки поступ суттєвий є, але він інертний й поки ще не має масового характеру. Серед львів’ян, все таки більшість складають мешканці, а не, власне, львів’ян, бо львів’яни — це ті, хто відповідає за своє місто, а мешканці – ті, хто тут живуть. З часом це зміниться, принаймні мені, як корінному львів’янину, хочеться у це вірити.