Postpaper

Активісти урбан-руху «Липнева» розповіли Postpaper як виникла ініціатива, про втілені й заплановані проекти та їхнє бачення міста. Цим матеріалом редакція розпочинає рубрику «Середовище», в якій мова йтиме про осередки, групи людей та ініціативи з яких складається наше місто.

Урбан-рух «Липнева» — це об’єднання людей різного віку, статі та сфери діяльності, хоча більшість її учасників за освітою — архітектори. Об’єднує активістів — спільне бачення міського простору та бажання змінювати його на краще. Команда ініціативи складається з семи людей, це — Дем'ян Данилюк, Андрій Шуляр, Наталя Мисак, Левко Стек, Олександр Шутюк, Оксана Савчук та Мирослав Цюпка.

Що вже зроблено, безпосередньо за активної участі активістів з «Липневої»? Це озеленення та облаштування площі Галицької, оновлення дитячого майданчику на Підзамче, озеленення Городоцької, організація воркшопів, лекцій та майстер-класів, власне, проект оновлення площі Липневої (іменем якої і названо ініціативу), а також зустріч із мешканцями площі для презентації проекту, проекти для програми «Пішохідний Львів» й інші.

Ми поспілкувались з кожним учасником ініціативи, аби дізнатись як активісти зібрались разом та почали втілювати свої ідеї.

Олександр Шутюк, дизайнер інтер’єрів, блогер, співзасновник сайту «Енциклопедія Новобудов»:«Якщо піти назад, все взагалі почалося з вулиці Сахарова. Є такий форум skyscrapercity.com на якому всі ми, фактично, і познайомилися. Колись давніше, я там заснував тему «Місто майбутнього, наші фантазії» і почав викладати всякі штуки — скажімо так, від нічого робити, малював таке саме місце у Львові і як воно могло б виглядати, якби там були втілені якісь ідеї. Я намалював дуже утопічний трамвайний міст на Сахарова, навряд чи його коли-небудь побудують, це зрозуміло. Коли я його так намалював, що вже з ним робити - треба в Інтернет викласти. Потім, у нас з'явилася ідея з площею Липневою. І вже на її честь назвали свій проект. Назвати «Сахарова» — якось не так звучить».

Наталя Мисак, навчається в аспірантурі «Львівської політехніки» на архітектора: «В той час, головними ініціаторами були хлопці. Якраз в той момент прибрали стихійний ринок з площі й це була хороша нагода зробити на цій площі щось краще, адже це — хороший локальний простір. На її прикладі можна було показати, що можна робити щось схоже по всьому Львову. Сама по собі площа — дуже прикольна».

Дем'ян Данилюк, працює у відділі промоції міста ЛМР за контрактом: «Виникла така ідея, не було якоїсь прив’язки до самої площі. Це могла бути будь-яка інша площа. Так співпало, перед Євро розігнали стихійний ринок, який там був, по телевізору про це показали. З'явилось вільне місце — чому б там не зробити якийсь громадській простір».

«Можливо, варто вести відлік від площі Галицької, коли там з'явились перші стовпчики від «Дайте пройти». Я написав пост на форумі, що так і так то, тоді ще «Липневої» теж не було: «Треба ставити стовпчики». Дуже довго гроші ми збирали на це діло, хоча це всього була 1000 грн. От з Левком Стеком, Андрієм Шуляром почали думати, щоб щось там робити. З Олександром Шутюком на форумі познайомились. Потім вже Андрій познайомив з Наталею, Мирославом. Наталя привела Оксану. Потім ми зібрались — і почали робити Липневу. Не знаю, чи всі хотіли робити Липневу, але я — змушувач, колись собі придумав ідею з Липневою. Знайшов людей та змусив робити їх Липневу та інші речі».

Андрій Шуляр, архітектор, працює в Центрі міської-історії Центрально-Східної Європи, пише кандидатську дисертацію в Політехніці: «Так сталося, що в мене був досвід навчання у Сполучених Шататах й я побачив, що там дуже розвинений урбан-рух, громадськість бере участь у тому, як місто розвивається та адаптовує його до своїх потреб. В Україні ще такої практики не було і приїхавши сюди, вже десь два роки тут працював й знайомився з різними людьми, шукав однодумців. Так сталося, що ми познайомилися з Дем'яном в першу чергу, потім з Наталею і зі всіма іншими. В нас були спільні погляди й ми вирішили робити спільні справи разом».

Мирослав Цюпка, архітектор: «В Липневу потрапив через Андрія Шуляра. Був конкурс з облаштування Бернардинскього дворика, я брав у ньому участь. Потім, я побачив Дем'яна з його презентацією про машини. Почав цікавитись, де вони є, що це таке. Потім, знайшов сайт «Липневої» — що це взагалі за назва така «Липнева» — туди зайшов, правда, так і не зрозумів, чим вони займаються: ну зробили сайт хлопці, молодці, назбирали інформації. Там, вже Левко приєднався. Саша Шутюк — всі його проекти цікаві, зараз це все по-маленьку втілюється. Я всім активно допомагаю, можна згадати, що це мій холодильник таскали по центру (мова йде про холодильник з якого почалася інша ініціатива — «Дайте пройти»- прим. ред.), бабця на мене через це дуже сварилась, вона його хотіла ще продати».

Оксана Савчук, з Івано-Франківська, зараз вчиться на магістратурі в Швеції: «З хлопцями з «Липневої» мене познайомила Наталя Мисак, а з нею ми познайомились на молодіжному обміні в Естонії на тему вуличного мистецтва. Якось так несподівано шанувальники Яна Гейла і Джейн Джейкобс знайшли один одного у Львові. Те, що я зараз проходжу магістратуру у Швеції, якоюсь мірою заслуга «Липневої».

Левко Стек, журналіст, активіст «Дайте пройти»: «В Липневу потрапив завдяки Дем’яну. Ми були знайомі раніше, час від часу перетинались на різних заходах. А познайомились на одній з офлайнових зустрічей учасників громадського руху «Дайте пройти». Ми тоді тільки починали активну роботу. Обоє цікавимось урбаністикою і, спілкуючись, помітили, що у більшості питань наші думки і погляди збігаються. Тож логічно було об'єднати зусилля і намагатись працювати спільно. А коли познайомився з іншими учасниками Липневої, то сумнівів не залишилось — це саме ті люди, які знають, що потрібно нашому місту і можуть та хочуть міняти його на краще. Вони багато пояснили і розповіли мені про організацію комфортного життя у Львові і про помилки, які допускає адміністрація Садового. Тож в «Липневій» я ще й вчусь».

Олександр Шутюк: «Наше середовище формує нас як людей. Те в чому ми живемо робить нас такими, якими ми є. В нас на це не звертають уваги: тут калюжа, тут розбите, головне, що в мене є диван і ковьор. Потрібно виходити за межі ковра. Більшість людей в цьому плані є пасивною; чекають, поки хтось щось зробить: президент, ЖЕК, райадміністрація. Переважно чекається, що хтось прийде вирішить ці питання, а «я просто заплачу квартплату і всі питання з мене зняті».

Якось я спілкувався зі своїми сусідами щоб замінити вікна в під'їзді, — дуже цього всього наслухався. Мешканці фактично розділилися навпіл: половина дала гроші, половина — не дала, ці люди якраз говорили про ці всі варіації — хай це зробить «той», дядя Вася, ЖЕК. Будь-які аргументи взагалі не працювали. Можна було говорити все що завгодно, це все по колу крутилося. В принципі, в кожному будинку пропорції відрізняються. В когось, я чув, всі одностайно здали на щось — такі випадки також бувають. Але така одностайність — скоріше випадок, аніж правило, там, де якийсь кооператив, чи жителі одне одного добре знають. В розрізі не під'їзду, а держави, є якась невелика частина людей, яка щось робить. У відсотковому співвідношенні, це — невелика частина, а всі решта, фактично, сидять і чекають поки хтось щось зробить. Й фактично тих, хто щось робить залишається дуже мало. Як тут не сказати про Homo soveticus… фундамент цих проблем там, і швидко воно все не «розсмокчеться».

Олександр Шутюк продовжує: «Так є, що місто розділено на двоє: є центр, якому вся увага — там ходять туристи. А якщо ми трошки відійдемо в сторону — всім пофіг. Мешканці спальних районів їздять до центру на екскурсію, так само як і туристи. При чому свої райони вони не сприймають як щось варте уваги. В тому плані, наявність центру грає злий жарт з містом, бо все туди, все в центр, а на периферію — за залишковим принципом і того залишку фактично й нема.

Наталя Мисак: «В радянські часи все було централізовано, а зараз фактично максимально приватизовано, немає цієї золотої середини. Все сталось раптово й люди не знають, що з цим робити. Мене ця тема дуже болить. Жила на Сихові й зараз цією темою дуже цікавлюся. Такі райони (пострадянські) мають дуже великий потенціал — там великий простір, на якому можна робити велику кількість різних проектів. На сайті «Стрелкі», московського Інституту дизайну, є проект, здається навіть спільно з «Партизанінгом», вони показують, які можна робити інтервенції в спальних районах, наприклад, проводилися екскурсії. Спальні районі — це ті райони в яких потрібно здійснювати інтервенції в першу чергу.

Якими ми є, такими — є. Я не кажу це добре, чи погано. Наприклад, на Сихові люди садять город біля будинків. Це не треба оцінювати. Більшість мешканців — це буковинські переселенці в часи індустріалізації. Ці городи біля багатоповерхівок — дуже класно виглядають. З цим не варто боротися, ми є такими і нащо нам знищувати свою ідентичність, яка в нас вже існує. Багато чого з міста зникло б, якби не його шарм, якби не було якихось таких мінімальних речей. Дуже симпатично виглядають маленькі дрібнички, чудернацькі речі зроблені своїми руками, розмальовані гноми. Бо видно, що людям подобається те місце. На Сихові мені подобається якесь таке одомашнення, як воно обживається. Тут є якісь процеси, класно, що вони відбуваються».

Левко Стек: «Найбільша проблема у місті, як на мене, — неправильно розставлені пріоритети. Попри декларативні заяви влади, що пішоходи для них на першому місці, практика і життя тут доводить протилежне. Про автомобілістів зараз дбають значно більше, а це неприпустимо для сталого розвитку. Тому найперше, що вартує зробити, — це ремонт хідників. Я живу в Шевченківському районі і щодня бачу їх жалюгідний стан. Це не територія для пішоходів — це смуга перешкод. Там важко пересуватись навіть цілком здоровим людям, а що тоді говорити про маломобільні групи. Але цікаво, що в той же ж час, на вулицях, де відсутня будь-яка інфраструктура для пішоходів, автомобілі їздять рівненькими дорогами. Отже, справа не у грошах, як це хочуть подати у Ратуші. Влада просто неправильно розставляє пріоритети. Те, що ми маємо у Львові, яскравий приклад розвитку міста третього світу, де головне — рівна, широка дорога. А все інше за залишковим принципом. Так бути не може і ми намагаємось це пояснити».

Андрій Шуляр: «Для мене першочерговою проблемою є те, що більша частина громадськості міста не вважає це місто своїм. Це є місце, за яке вона несе пряму відповідальність, яким вона вправі користуватись, є продовженням своєї домівки, квартири чи будинку.

З іншого боку, сьогодні, дуже важко молодій людині в місті якимось чином впливати на його розвиток, бо переважно потрібно собі шукати роботу, треба заробляти гроші, часто це забирає багато часу, але такі організації сприяють молодим людям говорити про свою позицію публічно. Це для мене дуже великий плюс».

Оксана Савчук: «Громадський простір — це вираження цінностей суспільства. Хотілось би, щоб люди переосмислили те, що відбувається зараз на вулицях, навіть якщо нема часу. Ми не такі розбещені комфортом як європейці, не можемо собі дозволити розлягтись посеред площі і насолоджуватися сонечком. Я взагалі не фанатка узагальнень, але думаю, що нам треба навчитись трошки ефективніше використовувати те, що і так наше — той же громадський простір. Можна робити це різними способами: ходити на громадські слухання, самому ремонтувати місто, чи знаходити однодумців і якось так локально рятувати світ/місто/район/ хоча б свій двір.

Мирослав Цюпка: «Люди народилися в Радянському союзі і думають, навіщо ці всі проекти, навіщо щось придумувати, навіщо тратити енергію та щось робити. Деякі міські службовці нам кажуть: «Хлопці, що це ви займаєтесь фігньою, люди це не оцінять». Та просто, щоб людям класно було на вулиці, щоб вони отримували задоволення від пересування містом. А в нас так — вулиця, закоулок, переулок — канава. Зрозуміло, що коли не має що їсти — ти не думаєш про бордюри, але треба тяготіти до того, щоб облаштувати спільний простір добре.

Зараз хочемо змінити вигляд сходів на Личаківській. Ідея в тому, щоб розмалювати доріжку на Личаківській, яка з’єднує з парком «Знесіння», у вигляді фортепіано. Подібний проект є у Каракасі — великі розмальовані сходи. Я подумав щось своє придумати, щоб ми могли розмалювати якесь середовище, підняти людям настрій, щоб то не виглядало як обдерті стіни. Ми зробили презентацію, там є гіпермаркет поруч, їм сподобався проект, можливо вони його профінансують».

Спочатку на площі були встановлені стовпчики, а потім з'явилась ідея зробити щось з утвореною пусткою. За справу взявся Олександр Шутюк, проект якого — лавочки для сидіння з клумбами та велопарковкою — був втілений при фінансовій підтримці ТРК «Люкс», офіс якої знаходиться безпосередньо на площі Галицькій. За словами Дем'яна Данилюка, на початку багато хто казав, що нічого не вийде, чого це люди мають щось робити й таке інше. Та при активній участі Олександра Шутюка проект втілився у життя.

Детальніше про процес втілення проекту читайте в ЖЖ Олександра.

Проект «Ревіталізація Підзамче», що втілюється спільно Інститутом міста (Львів) та Інститутом розвитку міст (Краків), передбачає облаштування внутрішніх двориків та громадського простору. До проекту активно долучились архітектори з «Липневої»: Андрій Шуляр, Наталя Мисак та Оксана Савчук.

Оксана Савчук: «Ці проекти з благоустрою майданчиків на Підзамче — найепічніше, що ми робили разом. З дуже обмеженим бюджетом ми постаралися по максимуму повторно використати елементи, які там вже були, і залучити мешканців до роботи, не тільки щоб було дешевше, але й щоб вони вважали це місце своїм».

Читайте детальніше про майданчик з графіті, піщаним басейном та сценою у нашому матеріалі.

Проект передбачав засадити ділянку біля вулиці Залізничної, яка розділяє дорогу. Гроші на озеленення збирали спільнокоштом, роботи проводились навесні. У блозі Олександра Шутюка можна детальніше прочитати про хід робіт.

Учасники «Липневої» активно проводять освітні заходи, зокрема й покази фільмів. Андрій Шуляр: «Ми ще перекладаємо фільми, різні ролики — долаємо мовний бар'єр, так би мовити. Я дуже часто знаходжу ці фільми, дивимося, які варто озвучити, які є актуальні, цікаві, які говорять про все краще, ніж ми можемо сказати. Займаємося перекладом, субтитруванням разом з Дем’яном, Наталею. Ще багато осіб залучено, хоча вони не є номінально «Липневою», тим не менше, багато допомагають».

Цього літа у «Майстерні міста» (спільний проект Львівської міської ради та Німецького товариства міжнародної співпраці (GIZ) Наталею та Оксаною були проведені воркшопи «Міські меблі власноруч» та «Тактильне місто», останній на тему адаптації простору для людей з вадами зору передбачав створення тактильної карти міста з її подальшим обговоренням.

Проект для Площі Катедральної намалював Олександр Шутюк. За його словами, було б добре, якщо на Катедральній посадити якісь дерева. Поки що, подальша доля проекту — невідома. Також була проведена робота з поширенням брошур, які пояснюють мешканцями та підприємцям принципи пішохідного центру. За словами Наталі Мисак, площа Ринок показала високий рівень свідомості. Багато хто, справді, зацікавлений у подібному проекті.

Додає Андрій Шуляр: «Ідея хороша, ми її підтримуємо на 100% . Можливо, щодо методів її впровадження, ми маємо деякі перестороги. З іншого боку, одна справа робити, а інша говорити комусь, як робити — це різні речі. Наприклад, парковка на вул. Валовій, як один із пілотних проектів забезпечення первинного попиту на паркування в центрі, за планом, мала б бути повністю автоматизована. Але зараз там заїжджає автомобіль й біля шлагбаума при в’їзді бере талончик і при виїзді оплачує. Важливо, щоб ця оплата якраз здійснювалася без участі людини, щоб не можна було з кимось домовитися. Про це говорилося на самому початку й так мало бути, ми не знаємо, чому так сталося.

Центр міста у нас обмежений та спільний. Ним треба керувати якось мудро. Не так, що кожному потрібна якась частина, а решта його не цікавить. Для цього зробили близько 2-х тисяч буклетів та роздали мешканцям, які тут проживають. Це робилось для того, щоб мешканці потім не говорили: «Ой, а нас не попереджали, ми нічого не знали». Ми робили ці буклети, які вказують на проблему, вказують на те, що буде зроблено, яких результатів ми очікуємо від того. Це була наша ініціатива, тому що міська рада не може все зробити, у них обмежені ресурси. Ми мусимо розуміти, що політичні рішення, які направлені на поліпшення рівня життя в місті, робляться за залишковим ефектом, якщо там не задіяні гроші. Там, де не задіяні гроші, інтерес міських чиновників сильно падає. Тільки голий ентузіазм або сильний патріотизм стосовно свого міста дозволяє такі проекти втілювати в життя.

І тому, ми мусимо самі, як громадяни, як ті, хто хоче щоб щось відбувалося — підштовхувати владу до того, висловлювати свою підтримку. Тому що, коли пішохідна зона буде впроваджена, — буде сотня нарікань. Нам потрібно забезпечити, щоб люди розуміли про позитивні сторони. От, це стало краще, от там тепер можна пройти, от там, нарешті, швидка може доїхати й т.д.

Важливо, щоб всі ці плани в цій роботі були втілені до кінця. Щоб не було як з реформою транспорту: зробили нові маршрути, але електронний квиток не ввели (хоча за планом мав бути введений). З різних боків був всякий саботаж та антипіар цієї реформи. Всі говорили про недоліки системи, про те, що вона погано працює, а про позитив не говорили. Не було підтримки населення, навіть того населення, яке думало, що це добре. Бо та система, яка була до того, не могла більше існувати. Краще робити зміни, ніж не робити їх взагалі.

Поки що, не має людей, які зацікавлені у площі Катедральній з точки зору фінансування та політичної волі. Є дуже багато інтересів проти: люди, які хочуть там продаватись чи люди, які щось там привозять. Якщо буде зроблено пішохідну зону — ця площа автоматично стане теж пішохідною. Головне, щоб вона не була зайнята терасами, щоб там було можливо ходити. Від сьогодні й до того, як проект з’явиться — це багато роботи, дуже багато сторін має бути задіяно до цього. Свою частину, Сашко, звичайно вже виконав.

Я думаю, потрібно візуалізовувати, показувати, що не лише парковка — найкращий спосіб використання міського простору на площі Катедральній, Липневій, Князя Святослава чи площі Святого Теодора, чи будь-де. Є іншій спосіб, адже ці площі з’явились набагато раніше, ніж самі автомобілі. Першочергово вони були збудовані для чогось іншого: для того, щоб люди там зустрічались, взаємодіяли, соціалізувались. Там, наприклад, соціалізуються за сценарієм «людина-товар-людина». Можуть бути інші сценарії — «людина-ідея-людина». Ми можемо, поки що, говорити, переконувати, і якщо десь вдасться, то щось реалізувати.

Час від часу активісти організовують лекції, часом співпрацюючи з іншими інституціями чи організаціями. Наприклад, проводилась лекція від Тетяни Мунтян про комунальну власність. Також, була організована зустріч з Антоном Польським, одним із засновників «Партизанінгу» та інші заходи.

Влітку, учасники ініціативи провели «Суботу на Липневій», під час якої познайомились із мешканцями та презентували їм проект оновлення самої площі. За словами Оксани Савчук, це найліпше що активісти разом зробили для «Липневої». За її словами, попередньо з Наталею, Андрієм і Мирославом вони змайстрували меблі з палетів, які отримали від друзів. Наталя Мисак додає: «Ще раніше, Микола Кравцов — архітектор — розробив проект, зараз він його вдосконалив. Цей проект ми показували в роздрукованому вигляді на «Суботі на Липневій», дивились різне відео з мешканцями, показували презентацію. Потрібно рухатися в цьому напрямку, щоб було видно, що людям справді ця площа потрібна».

Дем'ян Данилюк: «Ми дуже пізно зустрілись з мешканцями. До цього були громадські слухання, організовані мешканцями в квітні чи травні 2013. А ми ще не були знайомі з мешканцями, хоча проект йшов з 2012. І мешканці думали, що ми якісь забудовники чи торгаші. Це погана річ, що вони нас сприймали ворожо. Це тягнулось, тягнулось поки не сталось — була витягнута сильна рука. Я постійно про це говорив, що назад дороги вже нема.

Там є близько ста мешканців, активних — п’ять-сім. Більшість дивились із вікна, що відбуваються, коли «Cубота на Липневій» була. На жаль, мабуть, вони не розуміють, що їм потрібен цей простір. Їм потрібно, щоб не було стихійного ринку і ніхто не ходив справляти потребу в під’їзд і от такі жахливі речі. Я один не зможу це робити. На жаль, це все не виходить. Треба такі зустрічі постійно робити, з мешканцями постійно працювати. В них виникали запитання про львівську владу, чому нічого не робиться. Але якщо б вони просто цікавились, їм би влада краще доносила інформацію. Адже насправді, все відомо або майже відомо. Ми приносили буклети про різні штуки, про інтегровану концепцію розвитку центральної частини міста, що спільно з GIZ була розроблена, вони це все побачили та трохи змінили свою думку. Треба більше залучати мешканців.

Часто питання, яке мені задають: «Що з Липневою, чи презентували проект владі?» Якщо влада дійсно хороша, якщо мер це розуміє, то там мають зробити площу як громадський простір. Я от зараз працюю в міській раді, але не збираюсь нав’язувати свою думку: «От, дивіться — Липнева, давайте це зробимо». Влада сама має це розуміти, коли буде остаточний проект, бо зараз він ще все одно ескізний, умовний. Нав'язувати — немає сенсу. Якщо там зроблять стоянку або відновлять ринок, значить так має бути на разі, такий, значить, в нас голова, в тому числі і влада. Я собі це так розумію, якщо мер заявляє про ці всі наміри: «комфортне місто» й так далі, в стратегії розвитку про це прописано, то він має розуміти, що треба робити».

«Всі журналісти з Києва, чи активісти з інших міст говорять: «От як вам пощастило із владою, яка постійно йде вам на зустріч». Але я постійно кажу, що влада — це ті ж самі мешканці, яких вибрали серед мешканців, яким надали право керувати містом чи країною. У Львові, це досить наближено до того, що я говорю. На жаль, в інших містах і загалом в країні, влада не є мешканцями, яким це довірили.

Тож влада не може проспонсорувати проект площі, це кошти всіх, влада може розпоряджатись коштами у бюджеті. Якщо мер хоче зробити комфортним місто, безпечним місто — може звернути на це увагу. Це залежить також й від активності самих мешканців. Якщо Липнева буде впливати на рейтинг, суспільну думку, то мабуть це швидше станеться. Це може бути будь-яка інша територія, не обов’язково це має бути площа Липнева, бо ми називаємось «Липнева». Львів — відкритий для світу, але він ще має бути актуальним для світу. На жаль, не все, що відбувається у Львові — є актуальним».

Багато цікавої інформації про сталий розвиток, урбанізацію, мобільність, ідеї, якими надихаються учасники «Липневої» читайте на сайті ініціативи — lypneva.com, та на сторінці у «Фейсбуці».

Учасники «Липвневої» — відкриті до співпраці, тож кожен охочий та в різний спосіб може доєднатися до ініціативи.